Було в Ночі страшне передчуття, проте заспокоювала себе здоровим глуздом — Київ ні разу її не підвів. Завжди мав добру репутацію. Навіть під час відьомських шабашів поводив себе мирно, спокійно, без жертв… Такі тепер демократичні часи, слава Богові… Роби собі, що хочеш, але чужої крові не пий…
Сіла на худющу хмару, що пливла до Майдану Незалежності. Дорогою запримітила, як утікав з неба Місяць. Ще й махав вилами, щоб замести сліди… Зірки тремтіли, наче змерзлі дівки на дискотеці… Вітер ущух, ніби вмер… Хмари захворіли сухотами…Може, в них теж передчуття?..
А віз сунув за Ніччю… Його тінь падала на місто рогатим незграбним чудовиськом у шоломі і з палицею. Палиця сіпалась у конвульсіях, що нагадували передсмертні… Ніч не теперішня, вона бачила море смертей у Всесвіті, тому знала…
Глянула вниз, на Майдан — і наче помолоділа на вічність. Кольорові палатки нагадали їй про безтурботну юність. Потріскування дров сповістило, що романтика вічна. Тихенький спів під гітару слав у космос любов… У повітрі пахло радістю, сімейним затишком і чистими пелюшковими немовлятами…
Усе так класно — а душа нила…
Ніч не витримала, спустилася вниз і підглянула в наметові віконця. По той бік шибок мирно спала молодість, сила і краса… І дихала свободою…
«Дурненька, — сказала сама собі, — тут такий мир, що нехай рай…»
Ніч не встигла додумати, бо віз перехилився. З нього посипалось на Майдан полчище чортяк. Рогаті вихором налетіли на мирно сплячих українців, повстромлювали у їх серця палиці і стали вибивати з них кров. Щоб якнайшвидше добратися до душ. Знали, що без душі з тіла толку, як з козла молока. Незважаючи на молодість, силу і красу… Кров скапувала вгору, до неба. Такого ще не було!..
Побоїще було страшне, нехай пекло сховається…
Ніч не витримала і померла…
Прийшов нахабний ранок. Чистий, як материнська нічна сльоза, що не лишень зцілила українські серця, але й поселила у них злість. Щоб перемогло добро…
Сам Бог не здогадувався, що буде…
30 листопада 2013 року
Немає коментарів:
Дописати коментар